Вітаємо Вас на сайті пансіонату "Орлине гніздо
Гарного Вам перегляду. Не скупіться на відгуки та свої дописи...
Залишайтеся назавжди з Богом та з нами. Ми працюємо для Вас!
Орлине гніздо - про м. Виноградово та район
П`ятниця, 23.06.2017, 20:04
Вітаю Вас Гість | RSS

Форма входу

Календар новин

«  Червень 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
2627282930

Пошук

Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Наше опитування

дайте оцінку сайту
1. відмінно
2. добре
3. непогано
4. погано
5. жахливо
Всього відповідей: 14
Погода у Виноградово
rp5.ru

Виноградово та Виноградівський район







Палац баронів Перені м.Виноградово


Загальні відомості: площа – 700 кв.км (55 300 га – с/г земель, 5 000 га – сади та виноградники). Район межує з Угорщиною та Румунією. В районні представлена прикордонна інфраструктура: міжнародним автомобільним переходом Вілок, та залізничним переходом Дяково. Загальна кількість населених пунктів складає 51 пункт, з яких 1 місто, 29 великих сіл. Середня густота населення – 169,1 тис.чол. на 1 кв.км. Населення Виноградівського району складає 120 тис.чол., з яких міське населення – 40 тис., а сільське – 80 тис. Центральні органи адміністративного управління району знаходяться у місті Виноградово (27 тис.чол.). Переважну більшість території району займає низовина, а найвищою точкою Виноградівщини є вершина Чорна Гора, що підіймається на 565 метрів. Значну роль у формуванні рельєфу відіграє річка Боржава та Тиса.

 Флора і фауна: бузок угорський, живокіст серцевидний, волошка Кочі, королиця довголиста, чебрець гарний, фітеума чотиричленна, гвоздика скупчена, підмареник закарпатський. Особливо поширені на Берегівщині: кріт, ласка, тхір, заєць, білка, ондатра, серед птахів слід назвати фазана, перепела, горлицю, голуба, лиску, деркача, чайку, дятла, сову, лелеку, дику качку, чаплю. З плазунів тут поширені степова черепаха, ящірки, вуж, гадюка звичайна.

На Виноградівщині знаходиться ботанічний заказник – Чорна Гора, де охороняються сріблясті липи, а також древній парк у місті Виноградово, до створення якого причетна родина Перені. Дотепер на Чорнiй горi, ростуть унікальні кущі дикого винограду, а перші насадження у цьому районі згадуються у ІІІ столітті. Переважна більшість народного господарства Виноградівщини зосереджена у виробничій сфері, серед якої особливо виділяється сільське господарство. Тут промислово вирощують: кращі сорти винограду, овочеві (перець, паприка, капуста) та кормові культури, картоплю, фрукти, а у тваринництві вирощуються: свинi, корови (молочно-м'ясне скотарство), бджоли.

Серед виробничих галузей району можна виділити такі галузі промисловості: харчова (крупи, мiнеральнi води, безалкогольнi та алкогольні напої, кондитерськi вироби, сухi фрукти, консервації, хлiб i хлiбобулочнi вироби) — Виноградово, легка (швейнi вироби, бiлизняний трикотаж, верхнiй трикотаж, бавовнянi тканини) — Виноградово, промисловість будiвельних матеріалів (цегла будiвельна, черепиця, вапно будiвельне) — Виноградiв, лiсова, лісохімічна та целюлозна (продукти переробки деревини, пиломатерiали, картон, дервне вугілля, фанера клеєна, меблi, деревина) — Вилок. Провідне місце серед галузей невиробничої сфери району посідає курортно-рекреаційне та туристичне господарство, тут знаходяться кілька санаторіїв та баз відпочинку.

На Виноградівщині дотепер зберігаються традиційні народні промисли: ГОНЧАРСТВО — Теково, Королево, Виноградово, ХУДОЖНЯ ОБРОБКА МЕТАЛУ — Королево. Загалом на території району проживають представники близько 76 рiзних нацiональностей, серед яких виразно представлені угорці, українці, росіяни, роми, євреї, німці.
 
Цікаво що саме на території Виноградівського району легiони римського iмператора Марка Ульпiя Траяна (98-117 р.) розгромили дакiв, зруйнували на Закарпаттi городище в Малiй Копанi. І у 107 р. До речі ще у середньовіччі Виноградівський район мав свій особистий герб – щит іспанської форми обгорнутий дубовими гілочками з жолудями. Вгорі на червоному фоні зображено гроно винограду і рибу. Знизу, на блакитному фоні, зображення дубової гілочки з жолудями і чорного легендарного рака з річки Батор. У центрі герба золотий лев на червоному фоні (родиний герб феодалів Перені). Не менш цікавим фактом було те що саме тут було знайдено сліди діяльності найдавнішої людини на території України та Центральної Європи, яка зявилася 1 мільйон років тому поблизу Королева. В районі знаходяться унікальний деревяний храм у селі Новоселиця та древні камяні храми у Виноградові та Шаланках. Як відомо здебільшого класичні середньовічні замки мають дві стандартні форми: чотирибічну, в якої по боках кілька оборонних редутів, та восьмибічну, форма якої часто змінюється, але у випадку із закарпатськими замками архітектурний стиль дещо змінився в залежності від географічного положення у гірській місцевості, особливо це видно на місцевих середньовічних замках у Королеві ХII-XVII ст. та Виноградові ХI-XVI ст. Всі ці оборонні споруди належали відомій угорській родині баронів Перені, які керували Угочанським комітатом, а у місті Виноградово спорудили прекрасний витвір архітектурного мистецтва – аристократичний палац.
 
Виноградів – (російською Виноградoв [виноґрадoв], угорською Nagyszolos, словацькою (Velky) Sevlus, Vinohradov(o), чеською (Velka/Velky) Sevl(j)us, польською Winogradow [виноґрадув], румунською Seleusu, латинською Szeuleus, на їдиш Сейлеш).
 
Біля підніжжя Чорної гори праворуч швидкоплинної річки Тиси стоїть чепурне і затишне місто Виноградів. Місто розкинулося біля підніжжя Чорної гори (570 м над рівнем моря), яка колись, ще до появи людини, була діючим вулканом, її форма, вигаслі кратери та розкидані великі камені — вулканічні бомби — свідчення цього. Старовинний Севлюш (така назва офіційно існувала до 1946 року) відомий тим, що першим у краї (1262 року) одержав привілеї королівського містечка. Севлюшське право вважалося великою нагородою, яку прагнули мати від короля й інші значні поселення. Культурними осередками є центр дозвілля, парк Перені, кінотеатр "Промінь", музей, приватний художній салон, де часто влаштовують свої заходи культурно-просвітницькі, громадські товариства. Вільний час городяни люблять проводити у відпочинкових зонах "Теплиця" на північній околиці міста та "Виннички" - на річці Тиса. Свій перший концерт у десятирічному віці у Виноградові провів всесвітньо відомий композитор Бейла Барток. На міському кладовищі у 1945 році похований знаменитий угорський художник Імре Ревес. Севлюш був наділений значними королівськими привілеями. Він дістав право самоврядування, свій суд. Його населення мало право обирати старосту (голову міста), вільно вселятися і виселятися, будувати млини, займатись полюванням і рибальством. Севлюського громадянина не дозволено було представити перед чужого, тільки перед свого старосту. Барон не мав права поселитися між громадянами міста. Священиків самі собі обирали, а попівську десятину могли залишити на своєму полі — нехай священик сам собі збере з неї врожай. Тільки королеві повинні були платити невеликий земельний податок і в королівську армію посилати одного озброєного вояка. Місто мало право вільного базару по четвергах. Ця традиція збереглася й досі. Громадянам міста забезпечувалося право вільної переправи через Тису і вільного користування дорогами. Усі ці привілеї пізніше, в 1294 році, підтвердив король Андрій III, а відтак, в 1319 і 1329 рр., і король Роберт Карло. Чотири поселення — Королеве, Сасове, Чорний Ардів і Веряця дістали спільну привілейну грамоту від Короля Лойоша Великого у 1355 році. Однак у спірних питаннях зверталися до Севлюського старости та його присяжних. Королівські привілеї поширювалися і на міську парафію, підпорядковану Естергомському Митрополитові. Король Карл Роберт у 1307 році подарував місто Севлюш феодалові Беке Боршо, котрий побудував тут замок “Канків”. Але частина феодалів, до яких приєднався й Беке Боршо, хотіли бачити на угорськім троні чеського короля Вацлава Другого і виступили проти Карла Роберта. Цей виступ потерпів поразку. Замок «Канків» був узятий, відтак зруйнований. Місто й навколишні володіння король подарував феодалові Перені за заслуги, здобуті в битві з турками в 1396 році біля болгарського Нікополя. Після монголо-татарського нашестя (1240—1241 рр.) територія теперішнього Виноградівського району, як і всього краю, зазнала значного спустошення. Населення його різко зменшилось. Але угорський король Бела IV закликав на ці землі німецьких та італійських колоністів. Стали виникати нові села, заселятися нові місцевості. У кінці XIII століття утворився Угочанський комітат вже як «дворянський». Назву свою дістав від назви села Угоча, що вперше згадується в документі за 1313 рік, у зв'язку з затвердженням Севлюського пароха о. Петра на посаді митрополита. Вдруге Угоча згадується в 1332—1337 роках у папській десятинній відомості як місцевість із власним священиком. Село Угоча, що дало назву комітатові, виникло десь у другій половині XII століття, і воно, мабуть, дістало назву від імені першого жупана, котрий у цьому селі жив. Але, починаючи вже з другої половини XIII століття, столицею головних ішпанів було село Королеве, осередок угочанського майна. Отож село Угоча втратило провідну роль і безслідно зникло. За твердженням деяких дослідників, воно знаходилося десь на околиці Сасова і, мабуть, з ним злилося. Існує й інша версія. За народними переказами, поселення Углича — Угоча було на великому острові, що знаходився нижче сучасного мосту на Затисянщину. Його заснували втікачі від жорстокого феодала Дракули із Марамороського села Угля. Ці вугличі випалювали дерев'яне вугілля для ковалів тирана Дракули. Згодом на острові було зведено дерев'яну фортецю, оточену земляними валами та глибокими ровами. Завданням островитян було ловити викрадачів солі із Солотвинських копалень. Одного разу велика повінь змила все, що було на острові. Поселення Углича — Угоча зникло безслідно. Головними жупанами Угочанського комітату завжди були представники роду Перені. Центр домінії роду Перені знаходився у фортеці «Нялаб» поблизу Королева. Королеве вперше згадується в історичних документах в 1262 році, а фортеця — 1315. Із 1350 року у фортеці «Нялаб» перебував каноник Бенелик Ком'яті як учитель дітей Перені. Тут він переклав частину Нового Завіту з латинської мови на угорську, й 1533 року цей переклад надрукували у Кракові. Це була перша книга, надрукована угорською мовою. Рід Перені поновив фортецю “Канків” на початку XVI ст. Тут поселився орден монахів-францисканців. У XVI ст. в Угочанському комітаті поширився рух реформації, підтримуваний великими землевласниками. Внаслідок цього орден францисканців 1556 року був розігнаний, а фортеця “Канків” зруйнована. Через півстоліття — з настанням антиреформації — монахи повернулися. У центрі міста побудовано монастир і храм Святого Франциска.
 
Хоч Виноградів раніше від інших поселень таких, зокрема, як Берегово, Мукачево, Ужгород одержав статус міста, у своєму розвитку він скоро став занепадати. Причиною цього було те, що феодали з роду Перені майже всі землі навколо міста і великої частини комітату прибрали до своїх рук, королівські привілеї відмінили і робили все, щоб закріпачити населення. Найпрогресивнішим представником з роду Перені був барон Жігмонд Перені. Він заснував у місті лікарню, подарував під неї земельну ділянку на якій пізніше були зведені лікувальні корпуси. Барон був страчений Габсбургами в 1849 році. Як уже згадувалося, до привілеїв міста належало право тижневих торгів у четвер. Торги відбувалися на міській площі (тепер площа Миру). Але місто мало право вісім разів на рік влаштовувати цілодержавні торги для продажу великої рогатої худоби. Торгували на «зборищі» поруч із лікарнею. Пізніше торговицю перенесли на вулицю І. Франка.
Як і іншим країнам та містам, чимало страждань населенню Севлюша й району завдала Перша світова війна. Від голоду й холоду терпіли діти й жінки. Чоловіків до 50, а пізніше — до 60 років забирали на фронт. Дуже підупало внаслідок цього сільськогосподарське виробництво. Військова влада систематично забирала від громадян зерно, коней для потреб армії. Не вистачало металу для виготовлення патронів, тому конфісковували церковні дзвони від усіх конфесій. Холодного листопадового дня 1917 року вояки зняли дзвони «Івана і Марію» з третього поверху Успенського храму, скинули їх на подвір'я. Дзвони розкололися і скорботно застогнали. Відтоді лагідний голос цих дзвонів уже не сповіщав жителів, що настав ранок о 5-й годині, що вже полудень, чи 8-ма година вечора (годинники в ті часи мало в кого були). Поразка австро-угорської армії на Східному фронті дала привід для посилення гноблення русинської меншини в краї. За свідченням угорського вченого І. Сабова, правобережну частину комітату компактно населяли русини. І в більшості поселень лівобережної частини (Теково, Сасово, Гудя, Чорна Хижа, Королево, Чепа, Чорний Ардів, Бобове) русини складали більшу половину населення. В церковних школах заборонялась руська мова, алфавіт, створений на основі кирилиці. Релігійні свята було наказано відзначати за грегоріанським календарем. Сен-Жерменська мирна конференція, 10 вересня 1919 року визначила умови приєднання Підкарпатської Русі до Чехословаччини. У Севлюш чехословацьке військо увійшло 30 травня 1920 р.
У липні 1921 року відбулися ще невеликі компенсаційні обміни територіями між ЧСР і Румунією. Розпочався 20-річний період відносно спокійного розвитку міста і району, ожило освітянство. В місті працювали три одно-класні церковні школи: греко-католицька, римо-католицька, і реформатська. У двох останніх навчання вели угорською мовою. Була також державна початкова шестикласна школа з руською мовою навчання. В 30-х роках початкові школи перетворили у 8-класні. Діяла і чотирикласна горожанська школа з руською мовою навчання і з паралельними чеськими класами. До неї приходили учні після закінчення 4-го класу початкової школи без екзаменів. Горожанська школа давала дітям не-закінчену середню освіту. В 30-х роках були відкриті окрема чеська початкова школа та єврейська школа з гебрейською мовою навчання. У місті також діяла торгова школа, де готували продавців для магазинів різного профілю, також технікум. У ньому винятково хлопці здобували спеціальності машиністів паровозів, шоферів, слюсарів, зварників, радіотехніків, майстрів художньої обробки металу. Торгову школу і технікум відвідували учні з усієї Підкарпатської Русі. Місто на власні кошти побудувало для технікуму модерні майстерні, гуртожиток. У ньому працювала багата бібліотека з технічною та художньою літературою. У великих селах району власті відкривали чеські школи навіть тоді, якщо там не було й жодної чеської дитини. Такі школи відвідували діти євреїв. У них учням видавалися підручники зошити й усе інше безплатно. Однак українські діти до чеських шкіл не ходили. В місті працювало ще й вечірнє промислове училище для молоді, яка приватно навчалася у ремісників і торговців.
Виноградівський район за чехів поділили на нотаріати. Місто й селища Королево та Вилок мали самостійні нотаріати — громадські уряди підпорядковані комітатові. Менші села об'єднувалися в один нотаріат і мали спільне управління з підпорядкуванням Севлюському округові та комітатові. Угочанський комітат об'єднали з Марамороським із центром у Севлюші. Членів міських, селищних та сільських представництв обирали на прямих, загальних, рівних і обов'язкових виборах. Однак право обирати і бути обраним у місцеве управління не мали громадяни, котрі в даній громаді прожили менше 10 років. На чолі громадських урядів стояли староста і його два заступники, обрані громадянами, але округом керував окружний начальник (гейтман), призначений міністром внутрішніх справ. Вибори у Севлюші проходили в 1924, 1925, 1929 і 1935 роках. Найбільше голосів на виборах у 1935 році дістали землеробська, соціал-демократична та комуністична партії. На той час припадає переселення у район з гірських районів безземельних селян. На виділених для них землях були засновані села Руська Долина, Пушкіново й кілька хуторів між Фанчиковим та Новим Селом.
Широкого розмаху набуло вирощування в районі високоякісного тютюну. Для його ферментації, побудували в місті завод, де працювало 850 робітників. Жодних інших заводів на території району за часів Чехословацької Республіки не було. Власники виноградників і фруктових садів свою продукцію вивозили в Чехію і Моравію. За 20 років чехословацького правління у місті вимощено бруківкою три вулиці. Це нинішні вулиці Миру, Шевченка і Станційна.

META - Україна. Українська пошукова система Экстремальный портал VVV.RU